zhiva

 Як той казав, смерть папи завжди була трагедією для християнського світу. Але українці змогли перетворити її на комедію. На божественну комедію, я б сказала. 
Зараз несеться якась байка, що папа дав грошей на два мавіки. Чи не два, а один. Але зі свого карману, таємно. І, типу, це все міняє. Ніхріна це не міняє. Він дав на три копійки, а шкоди наробив своїм дурним ляпалом і блядською позицією неймовірної. Це як адвокат маньяка, що лазить до сім'ї постраждалих поміж убивств і похорон і розказує, що нє всьо так однозначьно і нада паміріцца,  заяви забрать і все погане забуть. Зате добрінький,  сирітку по голові погладив, цукерочку стиха дав. Тьху, блять. Хай його чорти в пеклі смажать. Гарячого сиропу йому в пельку замість смоли. І хай повз періодично проходить хтось з наших капеланів і цитує йому його промови. І втіхаря дає попить. Але не часто. Разів два за три роки. 

 Міси своє тісто, міси.

З того берега чути чужі голоси.

З того світу приходять порожні листи,

З цього боку тісного помешкання – ти

Вибиваєш із тіста всю душу мʼяку,

Розмастивши по вилицях туш і муку.

Розтираючи сльози, самотні, як пси.

Міси своє тісто, міси.

Печи свої паски, печи.

І нічого, що, може, бракує причин,

Окрім тої, що вгорне в солодке тепло –

Бо усе, що було, то ж назавжди було.

Що ж у тебе лишилося, – тіло твоє.

Те, що з кровʼю римуєш, – не перестає.

Не минає, кричи, моє серце, кричи.

Печи свої паски, печи.