![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
zhivaSaturday, June 2nd, 2018 02:31 pm
Бачу, всі про своє життя в садочках пишуть, то напишу і я.
В садочку чогось моя група часто міняла кімнату, і я ніяк не могла запам’ятати/зорієнтуватися, що де. І от одного дня - було мені тоді років п’ять чи шість, може - вивели нас на прогулянку, а так як мені це було дуже все нудно, то я з собою взяла дитячий журнальчик, аби за читанням скоротати час. І от я сижу собі в павільйоні, читаю, аж раптом дивлюся - а навколо нікого. Прогулянка закінчилась, виховательки дітей назад в кімнати повели, а я за читанням і не помітила - і мене в павільйоні ніхто не помітив.
Отакої, думаю. І що тепер? Я ж геть не пам’ятаю, де там кімната моєї групи, в які двері йти, в який коридор повертати... Подумала я, подумала і вирішила: дороги до кімнати я не знаю, а дорогу додому, навпаки, знаю, то піду додому. І пішла.
Прийшла - вдома нікого, всі на роботі, ключа у мене, звісно, нема. Сиджу на лавочці біля під’їзду, нудьгуюся ще більше, журнальчик той від початку до кінця кілька разів перечитала... Аж тут сусідка з верхнього поверху - ой, а ти тут? а тебе шукають.
Вже потім мені розказали, що вихователі через деякий час помітили мою відсутність, обшукали весь садочок, в паніці подзвонили родичам, і вже бабуся подзвонила сусідці і попросила глянути, чи мене біля будинку нема.
В садочку чогось моя група часто міняла кімнату, і я ніяк не могла запам’ятати/зорієнтуватися, що де. І от одного дня - було мені тоді років п’ять чи шість, може - вивели нас на прогулянку, а так як мені це було дуже все нудно, то я з собою взяла дитячий журнальчик, аби за читанням скоротати час. І от я сижу собі в павільйоні, читаю, аж раптом дивлюся - а навколо нікого. Прогулянка закінчилась, виховательки дітей назад в кімнати повели, а я за читанням і не помітила - і мене в павільйоні ніхто не помітив.
Отакої, думаю. І що тепер? Я ж геть не пам’ятаю, де там кімната моєї групи, в які двері йти, в який коридор повертати... Подумала я, подумала і вирішила: дороги до кімнати я не знаю, а дорогу додому, навпаки, знаю, то піду додому. І пішла.
Прийшла - вдома нікого, всі на роботі, ключа у мене, звісно, нема. Сиджу на лавочці біля під’їзду, нудьгуюся ще більше, журнальчик той від початку до кінця кілька разів перечитала... Аж тут сусідка з верхнього поверху - ой, а ти тут? а тебе шукають.
Вже потім мені розказали, що вихователі через деякий час помітили мою відсутність, обшукали весь садочок, в паніці подзвонили родичам, і вже бабуся подзвонила сусідці і попросила глянути, чи мене біля будинку нема.